Нехірургічне лікування

Дитяча хірургія – це один з найбільш бережних для організму розділів всієї хірургії. Вона потребує враховувати багато особливостей дитячого організму, який щодня змінюється, росте та розвивається. Тому саме в дитячій хірургії консервативному, тобто неоперативному лікуванню, приділено так багато уваги. Нижче наведені патології в діток, лікування яких можливе, не вдаючись до хірургічного лікування.

Пупкова грижа у дітей – це патологія, при якій відбувається випинання внутрішніх органів черевної порожнини (сальник, петля кишківника) через незарощене пупкове кільце.

Її розвиток пов’язаний з тим, що через пупкове кільце від матері до дитини внутрішньоутробно відбувається процес живлення за допомогою пуповинних судин. Коли дитина народжується і пуповина перев’язується, то саме пупкове кільце в нормі закривається.

Проте, за певних причин, іноді цього не відбувається, пуповина відпадає, і на місці пупка з’являється не заглиблення, а випинання розміром від 0,5 до 1-2 см. Але, не потрібно панікувати, оскільки в перші місяці життя дитини пупкове кільце проходить етап зарощення.

Тобто, навіть наявна пупкова грижа може закритись самостійно або з допомогою таких методів:

  • лейкопластирне заклеювання – один з надійних методів “консервативного” лікування пупкової кили. Перші рази проводиться спеціалістом, в подальшому – мамою. Лікування тривале, 2-3 місяці. Може дати майже 100% закриття пупкового кільця. З мінусів – часті мацерації шкіри, реакції на лейкопластир, необхідність консультації дерматолога.
  • масажі животика – проводяться масажистом, пізніше мамою. Ефект – стимуляція м’язів передньої черевної стінки та покращення кровопостачання і еластичності тканин.

Після 1-річного віку, якщо не вдалося закрити пупкове кільце, додається лікувальна фізкультура для укріплення м’язів передньої черевної стінки. Після 1-річного віку рекомендується спостереження у хірурга двічі на рік до досягнення 3-річного віку.

Гемангіома – це доброякісна пухлина в організмі, яка розвивається з ендотелію судин, часто бере свій початок від самого народження дитини, коли на її шкірі батьки помічають невелику подряпину, яка за кілька тижнів збільшується до плями 1-2 см, іноді значно більше. Вона може бути яскраво-червоного, синюшного кольору, може здійматись над поверхнею шкіри або бути з нею в один рівень, також іноді поширюється підшкірно, що проявляється звичайною припухлістю. Досить часто локалізується на обличчі, волосистій частині голови, рідше на кінцівках та тулубі. Утворення та розвиток гемангіоми пояснюється багатьма чинниками, але прямої причини і до сьогодні вчені не виявили.

Виникнення її пов’язують з погіршенням екології, різними захворюваннями матері під час вагітності та використанням в цей період різних медикаментів, шкідливими звичками, навіть випромінюванням мобільних телефонів та комп’ютерів. У випадках росту пухлини потрібно негайно звернутися за допомогою до спеціаліста, який Вам порекомендує або ж спостереження із щомісячним наглядом за гемангіомою, або видалення її за допомогою лазера, інфрачервоної коагуляції, азоту (кріодеструкція гемангіоми) у випадку, коли гемангіома може значно збільшитися.

Та коли гемангіома сягнула розмірів до 1-1,5 см і більше, або вона поширюється в підшкірні шари, то її необхідно видаляти хірургічним способом з накладанням косметичного шва. У випадках поблідніння гемангіоми протягом тривалого часу рекомендується спостереження, оскільки в такому випадку вона може самостійно зникнути.

Що ж боїться гемангіома і які вона може дати ускладнення?

Як і будь-яка інша “доброякісна пухлина”, вона не любить частої травматизації, прямих сонячних променів тривало, оскільки є ризики так званого виразкування, малігнізації, збільшення гемангіоми. Також гемангіома не полюбляє використання різних мазей, масажів, оскільки посилюється місцевий кровообіг, що сприяє її росту. Якщо не зважати на ріст гемангіоми до великих розмірів, то можливий її розпад в центральній частині, як наслідок утворення виразок та інфікування. Іноді в лікуванні гемангіоми використовуються силіконові пластини, які сприяють тиску на неї та зменшення кровопостачання, що призводить до розсмоктування (метод консервативного лікування).

Відносно невеликий відсоток від всіх гемангіом становлять так звані «неоперабельні гемангіоми», тобто ті, що знаходяться в анатомічно складних ділянках та не підлягають ані спостереженню, ані оперативному лікуванню. На допомогу в такому випадку приходить тривала терапія препаратами групи бета-блокаторів (анаприлін, пропранолол). Такі препарати призначаються після проведення всього комплексу обстежень – загально клінічних аналізів крові та сечі, біохімічного аналізу крові, ЕКГ, ЕхоКС, консультації кардіолога. Курс лікування становить від 6 місяців, ефективність визначається по серії фотографій.

Фімоз в дитячому віці – це діагноз, який може почути майже кожна мама у свого синочка на прийомі в педіатра, хірурга чи уролога.

Фімоз – це патологічний стан, при якому є неможливе виведення головки статевого члена внаслідок звуження крайньої плоті. Зустрічається в новонароджених дітей до 95 % хлопчиків, самостійно проходить до річного віку до 5-10 %, до 3-річного віку – в 30-40 %, і по досягненні 16-18-річного віку проходить самостійно в 90-95 % хлопчиків. Бере свій початок від народження дитини так званий «фізіологічний фімоз», який полягає в спайковому зрощенні крайньої плоті з головкою статевого члена, що має захисне значення від інфікування, а також травмування головки та препуціального мішка.

Цей вид фімозу не потребує хірургічного чи консервативного (нехірургічного) лікування, оскільки може проходити самостійно, потребує спостереження спеціаліста. Єдиним побажанням батькам в цьому випадку є посилений гігієнічний догляд за зовнішніми статевими органами дитини, щоденне підмивання з використанням природних антисептиків (відвар ромашки, череди), фурациліну і т.д. Також в період фізіологічного фімозу протипоказане «насильне» виведення головки статевого члена, оскільки крайня плоть може покриватись дрібними неглибокими тріщинами, які можуть привести до розвитку рубця і, таким чином, рубцевого фімозу.

Лікування фімозу можливе кількома методами, а саме нехірургічним та хірургічним. При нехірургічному методі використовуються спеціальні мазі, що сприяють розм’якшенню крайньої плоті та наближують її стан до природного виведення головки. Цей метод показаний при фізіологічному та гіпертрофічному фімозі (це такий тип фімозу, коли крайня плоть формується у вигляді «хоботка»). Використанні мазей передбачає теж посилений догляд, який іноді поєднується із застосуванням ванночок з антисептиками та проводиться протягом тривалого часу.

При рубцевому фімозі єдиним методом лікування є хірургічний, який полягає в хірургічному розсіченні рубця або його повному висіченні.

Одним із ускладнень фімозу можуть бути: парафімоз – це стан, при якому батьки насильно відкочують крайню плоть, а зворотньо поставити її вже не можуть. Тоді відбувається защемлення головки, що призводить до її набряку, посиніння. Така ситуація потребує негайного огляду спеціаліста, який може вправити головку, а іноді, за необхідності, провести оперативне втручання. Іншими ускладненнями є часті баланопостити, тобто запальні гнійні захворювання препуціального мішка. Коли батьки відмічають навіть легке почервоніння крайньої плоті – необхідна консультація; Порушення сечопуску, коли звуження настільки виражене, що призводить до зменшення цівки сечі, іноді крайня плоть надувається шаровидно, від цього стану вторинно страждає сечовий міхур та нирки.

В багатьох випадках при правильному підході діагноз «фімозу» не є настільки небезпечним, лікування його на сучасному етапі в більшості випадків можливе консервативним, тобто нехірургічним методом, а іноді достатньо всього лиш спостереження.